Цікаві законодавчі аспекти в галузі стягнення заборгованості

Чи підвідомчі третейським судам справи про стягнення із фізичних осіб заборгованості за кредитними договорами?

Частина 2 ст. 1 Закону України «Про третейські суди» передбачає, що до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних, господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 6 Закону України «Про третейські суди» визначено категорії справ, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, розгляд яких заборонений третейськими судами.

Починаючи з 12 березня 2011 р. змінами до ст. 6 Закону України «Про третейські суди», з компетенції третейських судів були виключені спори щодо захисту прав споживачів.

Згідно п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Відповідно до витягу із аналізу Верховним Судом України судової практики з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів, від 01 лютого 2013 р., сам характер фінансово-кредитних відносин, стороною в якій є фізична особа, а також використані у Законах № 1023-XII (Закон України «Про захист прав споживачів») та№ 2664-III (Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»), терміни «споживчий кредит», «фінансова установа», «фінансова послуга» дають підстави вважати, що правовідносини, які виникають із кредитних договорів, договорів банківського вкладу, договорів страхування, підпадають під дію Закону № 1023-XII (Закон України «Про захист прав споживачів»).

Приймаючи постанови у справах № 6-64цс15 від 20.05.2015 р., № 6-856цс15 від 20.09.2015 р., № 6-2074 від 04.11.2015 р., № Верховний Суд України виклав правові позиції про непідвідомчість третейському суду спорів про стягнення заборгованості за кредитними договорами, зазначивши:

«Суди, розглядаючи заяву про скасування рішення третейського суду на вказану обставину не звернули увагу та відмовили у її задоволенні, помилково пославшись на те, що спір, який виник між сторонами, не є спором щодо захисту прав споживачів.Оскільки заявник є споживачем послуг банку, спір виник щодо заборгованості за кредитом, третейському суду в силу положень пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди» така справа не підвідомча».

«Положення пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», які містять заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної установи), поширюються на правовідносини з питань виконання, зміни, розірвання договору споживчого кредиту. Отже, суди дійшли помилкового висновку про те, що заборона на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів не поширюється на спори про захист прав банківських установ, тобто спори, в яких позивачем є банківська установа, а відповідачем – споживач».

27.01.2016 року Верховним Судом України у справі № 6-2892ц15 ( доповідач суддя Лященко Н.П ) була розглянута заява фізичної особи про перегляд ухвали ВССУ від 15.01. 2015 року у справі №755/28982/14-ц про скасування рішення третейського суду прийнятого за позовом банку до фізичної особи про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заявник просив переглянути цю постанову на підставі п.4 ст.355 ЦПК у зв’язку з невідповідністю цієї ухвали висновку Верховного Суду України від 02.09.2015 року у справі № 6-856цс15 щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права – п.2 ч.1 ст.389-5 ЦПК, п.14 ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди»

За результатами розгляду заяви споживача Верховний Суд України у справі №6-2892ц15 скасував ухвалу ВССУ від 15.01.2015 року та повторив свою позицію, яка була висловлена ним 02.09.2015 року у справі № 6-856цс15:

«….Оскільки заявник є споживачем послуг банку, спір виник щодо заборгованості за кредитом, третейському суду в силу положень пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди» така справа не підвідомча. Незалежно від предмета й підстав спору, а також незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів»

Таким чином, здійснивши аналіз практики Верховного Суду України, можна дійти висновку про непідвідомчість третейським судам справ, про стягнення із фізичних осіб заборгованості за кредитними договорами.

Банки більше не зможуть продавати борги своїх клшєнтів колекторам

У першій половині березня Вищий адміністративний суд України (ВАСУ) оприлюднив повний текст свого рішення від 16 лютого 2016 р яким фактично заборонив банкам переуступати факторинговим і колекторським компаніям право вимоги по боргах фізосіб. Йдеться про скасування гучного розпорядження Держкомфінпослуг №231 від 3.04.2009 р, яким прямо узаконювалися такі операції.

Справа стосується таких боргів, як, наприклад, валютна іпотека, яка знаходиться в заставі у фінустанови. На думку суду, колекторські та факторингові компанії можуть купувати тільки ті борги, які належать юридичним особам. А відповідно, і розпоряджатися заставним майном тільки боржників-юросіб. По відношенню до простих «фізиків» такі дії судді вважають незаконними.

Судовий розгляд з цього питання ведеться з 2011 року. Київський апеляційний адміністративний суд у 2013-му задовольнив вимогу компанії «Кредит Колекшн Груп», яка просила визнати незаконним розпорядження № 231. Тоді суд послався на Цивільний кодекс, що не обмежує коло осіб, право вимоги коштів яких можна переуступити.

Однак рішенням від 16 лютого 2016 рВАСУ скасував рішення суду апеляційної інстанції. «Це означає, що продаж боргів фізосіб є незаконним. Всі угоди можна відіграти назад і повернути продані кредитні договори початковим кредиторам. Для позичальників це добре, тому що набагато простіше домовлятися про погашення кредиту з банком, ніж з колектором».

Банки, як правило, продають проблемні портфелі з дисконтом, щоб очистити баланс і отримати максимальну ціну за неліквідні портфелі. «Якщо банкам заборонять це робити, це буде означати, що їм самим доведеться займатися поверненням боргів, а це вельми специфічна діяльність, яка вимагає значних витрат і кваліфікації персоналу. Тому для банків це однозначно призведе до збільшення витрат, якщо вони почнуть займатися цими питаннями, або до збитків, якщо вони просто спишуть заборгованість. Звичайно, і зараз майже всі банки займаються стягненням заборгованості. Але існують різні системи стягнення боргів. Наприклад, кілька людей можуть займатися простими справами по поверненню кредитів, а є банки, в яких є цілі департаменти, софтколлекшн, хардколлекшн і т.д. ».

Банкам невигідно таке обмеження. «Заборона на продаж банками проблемних кредитних портфелів фізосіб змусить банки займатися непрофільної для них діяльністю - поверненням кредитів. Це їм невигідно.

По-перше, з точки зору ефективності колекторські структури часто показують кращий результат, так як повернення боргів - це їх основна спеціалізація.

По-друге, робота з проблемною заборгованістю населення - процес дуже трудомісткий і вимагає від банків значного збільшення штату співробітників профільних підрозділів.

Це ускладнить роботу банків. «Банки не зможуть повною мірою погашати проблемну заборгованість, вона буде тільки збільшуватися. Це також невигідно і самим позичальникам, так як вони обмежуються тільки послугами, які надають юридичні особи, а також вартістю надання таких послуг.

Фінансисти кажуть, що такий варіант розвитку подій може бути невигідний навіть позичальникам. Для банків така заборона буде означати позбавлення одного з ефективних інструментів зменшення проблемної заборгованості і, отже, погіршення перспектив всіх показників. При цьому і самі позичальники нерідко зацікавлені в зміні кредитора, як в одному з можливих варіантів мирного врегулювання проблемної заборгованості. Також опосередковано це означає зменшення видачі нових якісних кредитів.

Позичальники визнають, що їм зручніше працювати з банками. З колекторами складніше тим, що вони діють більш жорстко, ніж банки, і не завжди в правовому полі. Їх не цікавлять репутаційні ризики настільки сильно, як банки. Якщо на законодавчому рівні прийняти принцип права «першої руки», то це питання не буде стояти так гостро.

Кредитор, який пропустив 6-місячний термін, втрачає право на задоволення вимог за рахунок поручителя

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 14 вересня 2016 розглянув справу № 6-1451цс16 за позовом «ПриватБанку» до боржника і поручителя про стягнення грошових коштів.

При розгляді даної справи була сформована наступна правова позиція.

«Непред’явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов‘язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов’язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов’язанням.

Також треба зазначити, що звернення до суду після спливу передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку не є підставою для відмови в позові у зв’язку зі спливом строку позовної давності, а є підставою для відмови в позові у зв’язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Оскільки строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

І штрафні санкції мають строк давності

Відповідно до п. 117.1 ст. 117 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) неподання у строки та у випадках, передбачених ПКУ, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених ПКУ, тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 170 гривень, на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність - 510 гривень.

При не усуненні таких порушень або за ті самі дії, вчинені протягом року особою, до якої були застосовані штрафи за таке порушення тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 340 гривень, на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність - 1020 гривень.

Згідно з п. 114.1 ст. 114 ПКУ граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов’язань, визначеним ст. 102 ПКУ.

Пунктом 102.1 ст. 102 ПКУ визначено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених п. 102.2 ст. 102 ПКУ, має право самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених ПКУ, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня при проведенні перевірки контрольованої операції відповідно до ст. 39 ПКУ), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше за днем її фактичного подання.

Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. (Лист ДФС від 19.11.2015 № 11059/С/99-99-10-03-02-14Про надання роз’яснення).

Преюдиція встановлена судом в одній справі не є абсолютом і може бути спростована доказами та обставинами в іншій справі (ВАСУ від 15 вересня 2016р. у справі К/800/37663/15) «Модне» слово преюдиція часто використовується у описі судових баталій.

За визначенням – це прийняття судом фактів без доказування та перевірки, які були встановленні процедурно іншім судом в іншій справі. Преюдиція дає право стороні у справі повторно не доказувати такі факти для обгрунтування своїх позовних вимог, а іншій стороні не дає право спростовувати ці факти іншими засобами доказування.

Так було доки ВАСУ не ухвалилв це рішення, скасувавши судові акти першої та апеляційних інстанцій. Створено прецедент, який похитнув «могутність преюдиції», при цьому це відбулось у податковому спорі. Тепер, якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.Сторона справи може заперечувати преюдиційні факти належними та допустимим доказами і суд повинен ці заперечення розглядати та оцінювати.

Цікаві зміни до Конституції України

30 вересня 2016 року набрали чинності зміни до Конституції України (внесені законом № 1 401-VIII від 2 червня 2016 року.), згідно з цими змінами, у прокуратури пропадає така важлива конституційна функція як підтримання державного обвинувачення. Замість цього в Конституції записали - підтримання публічного обвинувачення, але відповідних змін до кримінального процесуального кодексу не внесли. Також, скасовано посаду «Генеральний прокурор України».

Отже, як і з попередніми змінами в ст.216 КПК, коли у слідчих прокуратури забрали слідство, і суди не приймали у них клопотання, так і зараз адвокати-буквоїди, особливо в процесах з політичним відтінком, можуть заявити відвід прокурору, оскільки повноважень не це ні.

Поки що таких масових відводів не було, але деякі адвокати вже починають піднімати це питання.

Крім цього, колишній прокурор Донецької області, адвокат Олег Сюсяйло зазначив, що з 30 вересня в Україні буде відсутня така посада як Генеральний прокурор України. Буде вона називатися надалі - генеральний прокурор.

Однак, генеральний прокурор України це не просто назва посади. Особа, призначена на зазначену посаду, наділена Конституцією і Законами України широким спектром процесуальних повноважень.

Як приклад, можна розглядати право генерального прокурора України на внесення до Верховної Ради України подань про надання згоди на притягнення народних депутатів України до кримінальної відповідальності, їх затримання та арешт.

Тільки лише особа, що перебуває на посаді Генерального прокурора України, має це право.Ніхто інший, в тому числі і генеральний прокурор, як конституційне нововведення, поки ще його не має. Про це сказано в статті 218 закону "Про Регламент Верховної Ради України": "Подання відносно народного депутата повинне бути підтримано и внесене до Верховної Ради генеральним прокурором України (виконуючим обов'язки генерального прокурора України)".

Тобто з юридичної точки зору поки до зазначеної статті і в КПК України не будуть внесені зміни, в частині перейменування посади генерального прокурора, в Україні з цього дня буде відсутня посадова особа, яка має право ініціювати зняття депутатської недоторканності.

Чи будуть голосувати народні депутати за законопроект з відповідними змінами? Варіантів відповіді не багато, адже на тлі інформаційних анонсів про те, що відносно 10 депутатів активно проводиться слідство, мало хто з них захоче випробовувати долю.

Запропоновано дозволити судитися без адвоката, якщо ціна позову - до 1 млн

Групою депутатів в парламенті зареєстровано законопроект № 5221 «Про внесення змін до статті 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Ініціатива продиктована конституційними змінами, які вводять монополію адвокатури на представництво інтересів в суді. При цьому передбачається можливість визначення винятків щодо представництва в суді - по трудових спорах, спорах про захист соціальних прав, щодо виборів і референдумів, у малозначних спорах, а також у зв'язку з представництвом малолітніх або неповнолітніх осіб та осіб, визнаних судом недієздатними або дієздатність яких обмежена. Однак незрозуміло, що слід мати на увазі під «малозначними спорами», що може призвести до появи істотних проблем на практиці.

Законопроектом, зокрема, пропонується визначити, що малозначним спором є будь-який немайновий спор, а також майновий спір, якщо ціна позову не перевищує 1 млн грн.